Home

Виступ Першого заступника Міністра освіти і науки Суліми Є. М.

Details

Category: Uncategorised

Published on Monday, 03 June 2013 20:32

Written by Франчук Наталія Петрівна

Hits: 4807

     15 травня у Київському національному університеті будівництва і архітектури під головуванням Першого заступника Міністра освіти і науки Євгена Миколайовича Суліми відбулася нарада-семінар голів та секретарів вчених рад Центрального регіону з питань удосконалення атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

15 травня 2013 р.

Підготовка та атестація наукових кадрів вищої кваліфікації: стан, проблеми, перспективи розвитку

Шановні колеги!

     Ми раді вітати вас в стінах Київського національного університету будівництва та архітектури на нараді-семінарі присвяченому удосконаленню підготовки та атестації науковців вищої кваліфікації.

     Два роки тому, на виконання Указу Президента України В. Ф. Януковича про адміністративну реформу повноваження колишньої Вищої атестаційної комісії України перейшли до відання Міністерства освіти і науки України. Весь цей час ми намагалися удосконалити існуючу систему атестації науковців вищої кваліфікації керуючись переважно двома стратегічними цілями - радикального покращення змісту дисертаційних робіт та максимального наближення вітчизняної моделі атестації науковців до кращих світових зразків з метою її входження у світовий освітньо-науковий простір. Цим цілям були підпорядковані усі наші зусилля, спрямовані на удосконалення нормативно-правової бази підготовки та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, структурні та кадрові зміни в системі атестації.
     Постійно працюючи над проблемами, пов’язаними з удосконаленням підготовки та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, Міністерство намагається підтримувати зворотній зв'язок з тими, хто реально забезпечує підготовку здобувачів наукових ступенів за всіма формами навчання та їхню атестацію відповідно до вимог державного стандарту, зафіксованого у відповідних нормативно-правових документах. Ми плануємо роботу так, щоб у цьому році забезпечити глибинні системні зміни у питаннях підготовки та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. Саме з цією метою у березні-квітні поточного року Міністерство провело чотири регіональних наради в мм. Донецьку, Харкові, Львові та Одесі, подібних до цієї нашої наради-семінару для центрального регіону України, куди ми запросили голів та вчених секретарів спеціалізованих вчених рад з м. Києва, Київської, Вінницької, Житомирської, Черкаської та Чернігівської областей.
     Окрім цього Міністр Д. В. Табачник звернувся до президентів Національної та національних галузевих академій наук аби разом напрацювати спільне бачення подальшого руху вперед в питаннях підготовки та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. Таким чином Міністерство в своїх пошуках подальшого руху вперед намагалося і намагається опертися на думку найширшого науково-експертного середовища аби максимально врахувати потреби і вимоги вчених, які працюють в університетському, академічному та галузевому наукових середовищах. Такої позиції Міністерство буде притримуватись і надалі на усіх етапах діяльності в сфері атестації, особливо при формуванні таких ключових ланок атестаційного процесу, якими є спеціалізовані вчені ради, експертні ради та Атестаційна колегія МОН України.
     За два роки, що минули, здається і для прихильників, і для противників змін, започаткованих згадуваним Указом Президента України стало зрозумілим, що об’єднання в рамках МОН України питань підготовки і атестації науковців вищої кваліфікації, відкрило нові можливості для більш глибокого регулювання проблем, що накопичилися у цій сфері. А їх немало. Це і необхідність постійного оновлення та приведення у відповідність з вимогами часу паспортів спеціальностей, корекція реальної потреби у вчених-фахівців того чи іншого профілю, безперервного посилення вимог до усіх учасників процесу підготовки та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, оптимізація мережі спеціалізованих вчених рад, організація ефективного опублікування результатів дисертаційних досліджень, забезпечення неформальної оцінки результатів дисертаційних досліджень тощо.
Нинішня система атестації наукових кадрів вищої кваліфікації складається з 825 спеціалізованих вчених рад, що діють в 27 галузях науки, 28 експертних рад, до складу яких входить від 25 до 35 провідних вчених та атестаційної колегії, що складається з представників МОН, інших Міністерств, що мають у своєму підпорядкуванні відповідні наукові установи та навчальні заклади, НАНУ та інших галузевих національних академій наук. В системі атестації вчених вищої кваліфікації задіяно понад 15 тисяч вчених.
     Впродовж останніх років в Україні щороку захищаються понад 9 тисяч дисертацій, понад 8 тисяч з яких є кандидатськими та близько 800-900 докторськими. Існуюча система атестації в цілому забезпечує відтворення кадрового потенціалу науковців в Україні, хоча в її роботі і спостерігаються певні диспропорції. Скажімо, якщо в радянські часи в Україні кількість захищених докторських дисертацій була співставною з нинішньою їх кількістю, то кількість захистів кандидатських дисертацій зросла за цей час більш як вдвоє. При цьому суттєво випереджаючі темпи мають захисти в галузі соціогуманітарних дисциплін. Сьогодні важко однозначно оцінити ці зміни, особливо з урахуванням структурних зрушень в академічній та галузевій науці, відчутного зростання мережі вищих навчальних закладів, виходу суспільствознавчих наукових досліджень за межі марксистсько-ленінських ідеологем та початку досліджень реальних процесів в різних аспектах життя українського суспільства та світу і, насамкінець, масової еміграції українських науковців в інші держави, що з різною інтенсивністю продовжується в усі роки незалежності України.
     Сьогодні ж з урахуванням усіх симптоматичних змін і трансформацій, що відбулися і відбуваються в царині підготовки та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації в Україні основним нашим завданням, всередині країни є максимальне задоволення існуючою системою підготовки та атестації науковців вищої кваліфікації реальних державно-суспільних потреб в наукових кадрах вищої кваліфікації.
     Досягнення цієї мети потребує зусиль в широкому діапазоні – від своєчасного оновлення переліку спеціальностей та змісту їх паспортів з урахуванням новітніх трендів у розвитку світової науки і до свідомого визначення квот на підготовку фахівців тих чи інших спеціальностей в яких є потреба. Ідеться, перш за все, про випереджаючу підготовку науковців, які працюватимуть в галузі новітніх технологій, результатом яких стане створення конкурентоздатного продукту з високою доданою вартістю, розробок в галузі ІТ та нанотехнологій, дослідження ключових суспільних трансформацій тощо. Ми також не можемо пускати на самоплив розвиток таких важливих галузей науки як юриспруденція, архітектура, філологічні та інші науки, де за окремими, далеко не екзотичними спеціальностями, в Україні скоро не можна буде організувати підготовку і захист дисертацій без допомоги іноземних вчених. Відтак питання планування підготовки та координації дослідницької тематики вчених вищої кваліфікації постає перед нами також як питання надзвичайної державно-суспільної ваги. І ми разом з вами повинні знайти адекватні форми організації цієї роботи і достойно відповісти на виклики часу.
     На мою думку пора також зняти проблему із захистом дисертацій чиновниками та бізнесменами. З нашої точки зору пошук розв’язку ситуації, що склалася тут слід вести не на шляху обмеження прав цих людей, чи відмови їм у відповідних доплатах, як це нещодавно пропонувалося з боку парламентської опозиції, а відповідно до світової практики виробити відповідні правила і запровадити захист наукових ступенів Доктор оф бізнес адміністрейшен та Доктор оф паблік адміністрейшен для людей працюючих, відповідно, в бізнесі та управлінні.
     Крім цього хочу нагадати вам, що у багатостраждальному законі «Про вищу освіту» ми вже запропонували збільшити навчання в аспірантурі до 4 років, запровадити науковий ступінь Phd, як більш вживаний у світовій практиці та деякі інші зміни у підготовці та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, що тягли б за собою повніше входження цієї системи у міжнародний освітньо-науковий простір.
Говорячи про підготовку вченого хотів би особливо виділити роль наукового керівника та наукового консультанта у цій роботі. Він повинен бути взірцем вченого, моральним авторитетом для здобувача наукового ступеня. Можливо ці поняття не є достатньо операціональними, щоб піддаватися якомусь обліку чи виміру, але цілком зрозуміло, що науковий керівник чи консультант, разом з кафедрою чи відділом та самим здобувачем повинні більшою мірою відпрацьовувати дисертаційну роботу, починаючи з її назви, актуальності, новизни тощо і закінчуючи завершальними анотаціями в авторефераті та списком літератури в тексті роботи. Тоді дисертація буде справді науковою кваліфікаційною роботою, що несе в собі приріст знання та евристичний заряд, а не нагадуватиме безкінечні переспіви чиїхось думок та скопище немічних в інтелектуальному вимірі констатацій з претензією на новітні відкриття. Якісний зміст дисертаційного дослідження, що вказує на поступальний рух у розвитку тієї чи іншої науки є альфа і омега діяльності всіх учасників атестаційного процесу починаючи із здобувача, наукового керівника чи консультанта, кафедри і вченої ради навчального закладу або наукової установи і закінчуючи групою наукових експертів спеціалізованої вченої ради, самої спецради, офіційних опонентів та експертів з відповідної експертної ради.
     Коли почергово перерахуєш усі існуючі ланки процесу підготовки та атестації наукових кадрів, чесно кажучи, стає незрозумілим як на світі появляються неякісні дисертаційні роботи, або скажімо де береться таке явище, яке ми звикли ховати за цнотливою формулою «несанкціоновані текстові запозичення». Відповідь може бути лише одною – котрась із згаданих ланок підготовки та атестації, покликаних відігравати роль своєрідних решет для відокремлення псевдонаукової полови від наукового зерна ( а може і не одна) не спрацювали. Тому усім нам просто-напросто треба виконувати покладені на нас функції, а не орієнтуватися на т. з. «болванки» відзивів опонентів чи заздалегідь заготовані самим же автором дисертації тексти відзивів на автореферати, читати дисертацію та автореферат на предмет її наукової новизни, актуальності, завершеності та самостійності проведеного наукового дослідження, а не листати їх у пошуках конверта, де зачаїлася матеріалізована «безмежна» вдячність здобувача, як говорив гуморист, в рамках розумного.
     Тоді не буде бажання в окремих нечистих на руку ділків від науки у півтора-два рази перебирати краю з кількістю захистів у спеціалізованій вченій раді або перетворювати опонування на форму легкого заробітку. Тоді б і додаткове колективне рецензування організоване Міністерством чи виклики достатньо великих контингентів здобувачів на засідання експертних рад не витрактовуватися б як приниження чи недовіра до спеціалізованих вчених рад, на яких відбувся захист, а навпаки, все це сприймалося б не інакше як намагання Міністерства добитися від органів атестації більш об’єктивованої і справедливої оцінки тієї чи іншої дисертаційної роботи.
     Я розумію, що в даному випадку виголошені мною заклики не можуть розраховувати на стовідсоткове сприйняття, однак все таки сподіваюся, що вони не стануть і гласом волаючого в пустелі, а будуть сприйняті, принаймні, як спроба звернути увагу на необхідність підняти планку вимогливості до тих, хто прагне увійти в наукове середовище і до тих, хто цим входженням опікується.
Далі хочу торкнутися деяких кроків, уже здійснених Міністерством чи запланованих на оперативну перспективу або таких, які варто було б обговорити на перспективу стратегічну. Почати хочу із спеціалізованих вчених рад, підхід до формування яких було суттєво змінено нами близько двох років тому. Внаслідок рішень прийнятих два роки тому, як ви пам’ятаєте, було збільшено мінімальну кількість членів спеціалізованої вченої ради та встановлено відповідну пропорцію між вченими, які працюють в науково-дослідному інституті чи університеті на постійній основі та запрошеними фахівцями, при відкритті спецради стало вимагатися відкриття відповідної докторантури чи аспірантури, а керівний склад ради почав добиратися із фахівців, підготовка яких цілком відповідала б профілю ради.
     Яку мету ми переслідували вживаючи таких кроків. В перше чергу ми прагнули добитися того, щоб дисертації не готувалися та не захищалися образно кажучи за «закритим циклом», - в цьому університеті людина вчилася в аспірантурі чи докторантурі, тут працює її науковий керівник чи консультант, тут діє відповідна спеціалізована вчена рада, звідси взяті усі офіційні опоненти і т.д. і т.п. Дисертаційну роботу не бачить жодне стороннє око, а в умовах відсутності провідних організацій зовнішній її аналіз відсутній повністю.
     Природно, що така постановка питання згубно впливала на якість дисертаційних досліджень, а кількість спеціалізованих рад в країні поминула тисячний показник і мала стійку тенденцію до зростання. Відтак постало питання оптимізації мережі спеціалізованих вчених рад. За два роки їхня кількість зменшилася на понад 200 одиниць і продовжує зменшуватися. Звичайно скорочення мережі спеціалізованих вчених рад для нас не є самоціллю. Більш того, цей процес має цілком визначені межі аби не нашкодити нормальному перебігу процесу атестації та не позбавити участі у цьому невеликих, особливо периферійних колективів учених, що автоматично потягне за собою створення штучних фінансових та інших перепон на шляху людей, які щиро прагнуть реалізувати себе в науці.
     Природно, що процес оптимізації мережі спеціалізованих вчених рад ніяк не торкнувся великих університетів чи академічних колективів учених, а от для тих, хто і за умов ліберального ставлення до розширення кількості спецрад тільки-тільки дотягував до потрібних параметрів, це породило непереборні складнощі. Останнім часом саме життя підказало вихід із ситуації, що склалася в невеликих наукових установах та навчальних закладах щодо утворення у них спеціалізованих вчених рад. На сьогодні ми вже маємо приклади утворення міжвідомчих чи міжуніверситетських спецрад в межах того чи іншого регіону, типу навчальних закладів чи галузі науки.
     Така тенденція, з нашої точки зору, здатна принести добрі плоди і ми будемо її підтримувати у майбутньому, оскільки вона з одного боку, не веде до створення кишенькових спецрад, а з другого – робить наукове середовище країни більш ентропійним, запобігає концентрації науки лише у великих центрах, а дозволяє зберегти її і у невеличких населених пунктах, де за історичною традицією функціонували вищі навчальні заклади та спецради в них.
     Спеціалізована вчена рада, як центральна ланка атестації науковців вищої кваліфікації, заслуговую особливої уваги не лише з точки її якісного складу та добросовісності виконання її членами покладених на них обов’язків, але й можливого удосконалення самої процедури захисту. Кілька років тому, я пам’ятаю, в науковому середовищі дебатувалося питання утворення наряду зі звичайними, «регулярними» так сказати б, докторськими та кандидатськими спецрадами утворення спецрад з особливим статусом, робота яких могла б меншою мірою контролюватися. Ішлося про ті спецради, до складу яких входило б 8-10 докторів наук з відповідної спеціальності, які працюють в даній науковій установі чи університеті. Така практика є скажімо в Польщі. У нас вона з різних причин виявилася не реалізованою, однак ця ідея заслуговує на увагу.
     Так само, як видаються доволі слушними ідеї розмежування захистів кандидатських та докторських дисертацій. Мені доводилося чути, наприклад, такі пропозиції, щоб в силу масовості захистів кандидатських дисертацій з ними все залишити у нинішньому вигляді, а от захист кожної докторської дисертації організувати як разовий , залучаючи до нього можливо меншу кількість вчених, однак прямих фахівців зі спеціальності, з якої захищається дисертація. Чи, наприклад, щоб окремі спеціалізовані вчені ради не перетворювалися як казав гуморист на «метр приватизованого державного кордону», проводити захисти дисертацій не в тій науковій установі чи університеті, де дане дисертаційне дослідження готувалося і де здобувач наукового ступеня працює.
     Крім цього, вочевидь, якщо говорити про саму модель захисту дисертаційних досліджень, нами ще не до кінця використаний потенціал впливу на процес атестації наукових кадрів опонентського корпусу. Можливо слід було б подумати над тим, щоб опонентів визначала не спеціалізована вчена рада, а скажімо експертна рада, принаймні, хоча б частково. Сьогодні ж, доки ще все залишається у цьому питанні незмінним, хочу попросити вас приділяти підбору офіційних опонентів особливу уваги. До речі, нова редакція «Порядку присудження вчених ступенів та присвоєння наукового звання старшого наукового співробітника», що скоро побачить світ, поверне обмеження щодо кількості опонувань. Один вчений впродовж року матиме право опонувати не більше п’яти дисертацій.
     Будуть повернуті також і особливі (посилені) умови проходження атестації тими здобувачами, між захистами кандидатської та докторської дисертаціями, у яких пройшло менше як п’ять років. Будуть там і інші зміни, однак я не хотів би їх коментувати до офіційного прийняття цього документу.
     У зв’язку зі сказаним хочу нагадати, що восени поточного року відбудеться ротація експертних рад МОН України для майбутньої двохрічної каденції. Просив би з усією відповідальністю поставитися до цієї роботи. Оскільки весь змістовний блок опрацювання дисертаційних робіт та атестаційних справ здобувачів після захисту дисертацій покладається саме на експертні ради МОН, в той час коли апарат Міністерства покликаний слідкувати лише за процедурою проходження атестації здобувачів наукових ступенів та вчених звань.
     І, насамкінець, ще два коротких питання, що стосується запровадження нещодавно змін у справі опублікування результатів дисертаційних досліджень та налагодження системи стовідсоткового дослідження дисертацій на предмет згадуваних уже несанкціонованих текстових запозичень, як такої, що також стоїть на порядку денному роботи нашого Міністерства.
     Здається усі зацікавлені сторони погодилися з нами, що заради прориву публікацій наших здобувачів за межі України варто було здійснити кроки, передбачені наказами Міністерства №1111 та №1112. І сьогодні ми бачимо добрі зрушення в цьому напрямку. Так, зокрема, засновники багатьох фахових видань почали працювати над питанням входження цих видань до міжнародних науково метричних баз даних та суттєво розширили свою контактність із спорідненими фаховими виданнями за кордоном.
     З урахуванням, в тому числі, і нашої сьогоднішньої розмови ми розглянемо ситуацію в цьому аспекті і будемо і надалі нарощувати активність, спрямовану на прорив ідей наших вчених у світовий науково-освітній простір. На цьому я хочу наголосити особливо. З одного боку, ми повинні активніше залучати визнаних іноземних фахівців як до наукового керівництва нашими здобувачами, особливо в тих випадках, коли робота виконується на українській та іноземній базі, так і до опонування та членства в спеціалізованих вчених радах і редакційних колегіях наукових фахових видань. З другого – нам самим слід активніше долати бар’єри, що розділюють науковців України та міжнародне наукове співробітництво. Наша мета стати органічною складовою міжнародного науково-освітнього простору. А щоб у цей простір не потрапило таке ганебне явище як плагіат, який, що гріх таїти, ще нерідко зустрічаються як в самих дисертаціях, так і в публікаціях здобувачів, ми в рамках становлення Єдиної державної бази даних з питань освіти, створеної відповідною Постановою Уряду, запровадимо не лише єдине вікно з прийому і первинного опрацювання електронної та паперової версії дисертаційного дослідження та атестаційної справи здобувача, але і стовідсоткову перевірку дисертаційних текстів на предмет несанкціонованих текстових запозичень.
     В інституційному сенсі, і на цьому хочу наголосити особливо, спеціалізованим вченим радам і всім учасникам атестаційного процесу з урахуванням сказаного слід буде предметніше та принциповіше підходити до оцінки дисертаційних робіт здобувачів оскільки кожний суттєвий прорахунок у їхній роботі, що негативно вплинув на якість дисертаційного дослідження буде тягти за собою відповідні санкції аж до закриття спеціалізованих вчених рад та позбавлення права участі в атестації вчених.
     Сподіваюся, що наша сьогоднішня зустріч буде корисною для усіх присутніх і принесе позитивні наслідки.
     Дякую за увагу і прошу задавати питання.

• < Prev
• Next >